Дістатись Шкодової гори просто. На Пересипському мосту потрібно сісти на 20-й трамвай, його ще називають “очеретовий”. Це не дивно, тому що його рейки майже на всьому протязі маршруту прокладені буквально крізь очеретяні плавні. Це місце знаходиться в низині, нижче рівня моря, і в дощові дні рейки можуть повністю опинитися під водою. Тому і сподобалося це місце і рослинам, і комарам!
Висоту Шкодова гора має невелику, приблизно п’ятдесят метрів, її і горою назвати важко. Однак, якщо ви зберетеся на прогулянку в це омріяне історичними подіями місце – одягайтеся зручно, підбирайте комфортне взуття і влітку обов’язково захопіть засіб від москітів. Більше на odesa.name.
Чому Шкодова ?
Значення слова “Шкода” всім відомо. У давнину через цю гору проїжджали вози, що везли сіль. Дорога там була кам’яниста, вози часто ламалися, сіль просипалася. А коштувала вона в ті часи ой як недешево! От і лаялися чумаки: “Шкода, а не шлях!”. Ось і прижилася в народі така назва – Шкодова гора, і згодом вона стала офіційною.
Як козаки на горі селилися
Козаки набирали сіль на Куяльницькому та Хаджибейському лиманах дуже давно, задовго до початку розвитку Одеси. При цьому ще й на татарів нападали. Хан кримський Сагіп-Гірей ще в 1548 році посилав у Польщу королю скарги на тих українських «соляників», що людей татарських або вбивають, або полонять, і шукав у нього допомоги у поверненні з полону багатого татарина.
Історичні джерела містять відомості про те, що свого часу козацький полковник Семен Палій зі своїми людьми, кількістю орієнтовно двісті осіб, розбив групу озброєних татар «на урочищі Пересип». Назва ця збереглася до нашого часу. Було звільнено чимало бранців — австрійців, угорців, волохів. Сьогодні в Одесі ми маємо вулицю, яка має ім’я хороброго полковника.
Чорноморські козаки славно повоювали в 1787-1791 роках, коли йшла російсько-турецька війна. Вони брали участь в різних битвах, зокрема й під час штурмів Ізмаїла та Хаджибея. У нагороду за це землі у межиріччі Дністра та Південного Бугу були надані у їхнє повне володіння. Освоєння їх йшло дуже бурхливо. Наприклад, в тей час отаман Антон Головатий став засновником селища Головківки, яке нині зветься Біляївка.
Пізніше козакам запропонували переселитися на Кубань. Ті ж, хто вважав за краще залишитися, так і продовжили жити в районі Шкодової гори. Козацький загін осавула Федора Черненка був серед тих, хто з 1794 року зводив в Одесі, що зростала тоді, перші будівлі.
Жили ці люди просто у горі, в Печерних будинках. Камінь-черепашник, з якого Шкодова в основному і складається, дуже м’який. У ньому легко було робити штучні печери. Достатньо було прибудувати одну стіну з вікнами та дверима – і, будь ласка, будинок готовий. Взимку в ньому було тепло, влітку – прохолодно.
Будинки ці існують і сьогодні. Сучасні жителі Шкодової гори користуються ними, звичайно ж, не для життя. Найчастіше це допоміжні приміщення, які гостинні господарі можуть показати екскурсантам. Відчуття у цих місцях особливі. Здається, що ми потрапляємо на машині часу в дні, які від нас відстоять на двісті років! Нашому сучаснику важко уявити – як це жити в печерному будинку. Проте в них виросло і провело своє життя не одне покоління корінних одеситів, нащадків тих самих козаків.
Козацький цвинтар
Люди на Шкодовій горі не лише жили, а й помирали. І, звичайно ж, тут був свій цвинтар. Він був заснований наприкінці 18-го століття, ще до початку активного розвитку Одеси. Мабуть, це найстаріший одеський цвинтар. Сьогодні тут нікого не ховають. Але багато старовинних могил збереглися.
Пам’ятники на них вражають своєю давниною та історією. На найстарішому хресті можна побачити дату – 1791 рік. Це могила хлопчика, якого звали Іван . Хрести ці мають особливу форму та стилістику, яку прийнято називати козацькою. Вони вирізані з брил черепашника, а оскільки камінь цей м’який і податливий, різьбярі могли легко виявляти свою фантазію. Тут можна нарахувати близько тридцяти різних варіантів, говорячи сучасною мовою, дизайну цих надгробків. Загалом тут сьогодні можна нарахувати понад двісті поховань. На багатьох із них збереглися написи, які можна прочитати.
У сучасний період цей цвинтар є меморіальним і знаходиться під охороною держави.
Шкодова гора за радянських часів
У радянські часи Шкодову гору найчастіше називали Крекінг-горою. Тут знаходиться ОНПЗ (Одеський нафтопереробний завод), який нині не працює. Тут же було збудовано селище для працівників заводу, його називали селищем нафтовиків. Тут же згодом звели і цементний завод, тож цей район був дійсно промисловою околицею Одеси.
Під час Другої світової війни багато робітників заводу загинули. Їхню пам’ять увічнено у пам’ятнику, розташованому за адресою вулиця Шкодова гора, 1.
Після війни в цьому районі був розбитий табір військовополонених зі шпиталем та своїм цвинтарем. Ці люди після смерті не могли розраховувати на окреме поховання, тіла поміщали у великі рови, які утворювали своєрідні братські могили.
Шкодова гора, наші дні
Сьогодні на Шкодовій горі мешкають звичайні одесити. Здається, що вона знаходиться десь дуже далеко, але автомобілем звідси до центру міста можна доїхати за двадцять хвилин.
Тут обладнано екстрим-парк, який полюбили велосипедисти та моторолери. Завдяки природним перепадам висот тут можна проводити змагання всіх рівнів, аж до найвищих. Цей екстрим-парк сьогодні є основною базою для тренувань вихованців Одеської спортшколи №4.
На Шкодову гору регулярно організовуються піші екскурсії, на яких можна подивитися всю її красу, незвичайні місця, отримати багато цікавої інформації та незабутніх вражень від прогулянки новими, досі невідомими стежками!