Біла акація – фіто-символ Одеси

Скільки Одесі років, стільки, схоже, у неї видів дерев, кущів та квітів. У нас є каштани та платани, клени й тополі. Є дерева-символи. Нещодавно на Молдаванці її мешканці та ті, хто приїхав туди з інших міст через війну, посадили там кілька дерев калини. Свою акцію ці люди подарували Україні.

Ми не помилимося, якщо скажемо, що одним із символів нашого міста, поряд з якорем, Потьомкінськими сходами чи базаром “Привоз”, є акація. Причин тому багато. Більше на odesa.name.

Фіто-старожил Одеси

Упродовж двох століть містом кочує легенда про те, що саджанці дерева, яке стало по-справжньому одеським, замовляв сам градоначальник герцог Рішельє. Саджанці дерева, яке до того часу не було відоме на території Північного Причорномор’я, він купував за свої кошти. Дерева завозились із Відня.

А що робити далі? Адже самому з усіма цими фіто-“мігрантами” не впоратися. Ось і став роздавати герцог саджанці кожному одеситу, які давали обіцянку посадити акацію та дбати про неї. Говорили навіть, що Арман Еммануїлович особисто стежив за дотриманням обіцянки. А для тих, хто про неї забував, ставав прикладом. Він брав лійку та поливав рослини особисто. Можливо, все це легенда, але дуже гарна і, втім, дуже правдоподібна. Французький герцог, який став справжнім одеситом, дбав про місто, в якому, за його задумами, все має дихати Європою.

Через роки Одеса, справді, стала схожою на найкращі портові міста Європи. Це підтвердив поет Пушкін, який побачив уперше наше місто восени 1820 року. Потім було його одеське заслання у період із літа 1823-го по літо 1824 року. Саме Одесі він присвятив свої рядки:

“Там все Европой дышит, веет, 

Все блещет югом и пестреет 

Разнообразностью живой”.

А зовсім недавно ті самі почуття охопили Шарля Мішеля, голову Європейського Союзу, який відвідав наше місто. На своїй сторінці у Твіттері він написав, що приїхав підтримати Одесу місто, в якому, за словами Пушкіна, “можна відчути Європу” (переклад – В.О.).

Персонаж пісень та вистав

Фіто-символ міста став персонажем двох одеських гімнів: офіційного з оперети “Біла акація” та неофіційного – пісні “У Чорного моря”.

Ці дві пісні з’явилися одна за одною у 1950-х роках. “Є місто, яке бачу уві сні… у квітучих акаціях місто…” Співає легендарний виконавець Леонід Утьосов. Йому, начебто, підспівує Тося з не менш знаменитої оперети:

“… Про грона запашні, акації білої,

Тобі поспішаю цю пісню віддати…”

Автори обох текстів відзначають аромат австрійської “гості” і незрівнянну білизну її квітів, що звисають, подібно до весільних прикрас нареченої.

Сьогодні немає в живих перших виконавців тих пісень, але самі пісні, як і їхні голоси, душа, яку вони вклали у виконання, перевершують час. За шістдесят років змінилися покоління одеситів, а акація продовжує доставляти насолоду людям. Її травневе цвітіння приносить людям радість. Цього року радість, на жаль, затьмарена війною… Але жоден одесит не втрачає віри в те, що настане та година, коли місто з квітучими акаціями не будуть засмучувати гуркіт вибухів і гул повітряної тривоги.

Get in Touch