Як відомо, південний захід Одеської області багатий на озера, кожне з яких чудово по-своєму. Озеро Саф’яни служить підтвердженням таких думок. Його північний і західний береги трохи піднесені над рівнем моря; місцями вони стрімчасті. Східний і південний береги, навпаки, пологі. У деяких місцях озера є заболочені ділянки. Далі на odesa.name.
Озеро, яке люблять і птах, і риба
Споконвіку озеро користується гарною славою у представників природи, у тому числі різних видів риб. Тут із задоволенням мешкають окунь, сазан, щука та деякі інші. Рибний лов тут носить як аматорський, так і промисловий характер. Разом з цим, рибнагляд вживає постійних заходів щодо охорони та поповнення природних багатств озера, вводячи періодично періоди заборони вилову риби.
На берегах озера, зокрема на південному, створюють свої гнізда перелітні птахи: качки лебеді.
Багате озеро Саф’яни водяною рослинністю. Його флору представляють нитчасті водорості, жаб’ячий шовк, горець водяний, кипарис, осока. Тут можна зустріти білі та жовті латаття.
На жаль, у досить спокійне життя озера, налагоджену роками систему спільного проживання рослин і тварин втрутилася війна, яка ось уже 130 днів завдає шкоди нашій державі. Озеро Саф’яни виявилося на межі екологічної катастрофи. Саме про це заявляють бізнесмени, які зайняті у сфері рибного господарства.
На нараді, яка нещодавно пройшла в присутності начальника Управління Держрибагентства в Одеській області, було розказано про проблеми, з якими зіткнулися господарства під час війни: брак фінансування, дорогі корми, електроенергія, складнощі із постачанням.
За словами аграріїв, початок війни призвело до майже повного зникнення попиту на мальку та личинку. Вода в озері зменшується з великою швидкістю.
Село Буджака зі слов’янським корінням
У питанні природоохоронних заходів не можна забувати і про ті населені пункти, що розкинулися на берегах озера. Насамперед це однойменне село, створене тут у кінець 18-го століття.
В принципі, біографія села дуже схожа на історію тих, населених пунктів, які з’явилися або продовжили свій розвиток після Бухарестського миру 1812 року. Як і сусіди, воно протягом більше століття переходило з рук до рук різних держав, поки остаточно не стало українським у 1991 році.
Проте, мають Саф’яни особливість. Село зберігає в собі пам’ять про людей, які мешкали на цих землях задовго до появи села. У 1965 році археологи провели тут розкопки і виявили на глибині до 50 см дві землянки. Усередині землянок було знайдено уламки посуду з хвилястим та лінійним орнаментом. Вченим також вдалося впізнати залишки печей, якими користувалися люди, які жили у цих краях.
Внаслідок розкопок було знайдено кілька десятків уламків слов’янських судин. Один з артефактів навіть містив тавро, зважаючи на все, авторську мітку.
Що таке саф’ян?
Напевно, розповідь про цей невеликий куточок нашої області була б неповною без вказівки на те, звідки походить назва села. Без жодних сумнівів, воно пов’язане з однойменною назвою матеріалу. Походження слова “саф’ян” вчені пов’язують із тюркськими мовами. Зазвичай їм називали тонку м’яку шкіру, яку отримували шляхом обробки, як правило, козячих або овечих шкір. Наявність такої назви на мапі нашого регіону можна пов’язати з тим, що в наших краях, по-перше, представники тюркських народів були частими гостями; а, по-друге, Османська імперія (турецька мова відноситься до тюркської мовної групи) упродовж століть навіть була тут господарем. У результаті можна припустити, що колись, ще до появи села, тут мешкали майстри, пов’язані з виробництвом шкіри, зокрема саф’яну (сап’яну).
