Бессарабська нафта: вигадка і реальність

Існує легенда про те, що початком бессарабської нафтової лихоманки стала не якась подія, а людина. Так, саме людина, але не звичайна, а високопоставлений функціонер КПРС, який у 1950-ті побував у Молдавській Радянській Соціалістичній Республіці, познайомився з побутом румунського народу, який проживає за річкою Прут, і побачив, як там встановлюють нафтові качалки.

Чиновником одразу було винесено вердикт. Мовляв, якщо румуни мають нафту, то чому її немає в нас?

Згодом він дав відповідне завдання геологам і вони зайнялися організацією експедиції, в результаті якої було виявлено Валенське родовище.

Про правдивість цієї історії судити важко. Найімовірніше те, що існував такий “спостережний” чиновник – чиста вигадка, а пошуки вуглеводневих запасів проводилися відповідно до планового порядку.

У нашому матеріалі odesa.name, з посиланням на dumskaya.net, ми розповімо правду про нафту бессарабського краю, щоб розвінчати будь-які сумніви, що виникли з цього приводу.

Плани, що викликають сміх 

Коли на території держави Молдова нафту вже знайшли, пошуки почалися в Одеському регіоні.

Так, у 1970-1980-х сталося виявлення Східно-Саратського та Жовтоярського родовищ.

Але планувати промислову розробку даних родовищ тоді було просто смішно. Адже, порівняно з сибірськими та азербайджанськими нафтовими морями, їхній запас був мізерним.

Усвідомлення цінності нафти

Коли розпався Радянський Союз, ситуація кардинально змінилася. До числа перших, хто зрозумів, що нафта є цінною, незалежно від обсягів її запасів, увійшли молдавани. Але незабаром вони вирішили поділитися своїм “чорним золотом” з американцями. 

1995-й ознаменувався початком молдавсько-американських переговорів.

2004-го стали розробляти Валенське родовище.

Щоб переробляти молдавську нафту, на території Комрату розпочалося будівництво невеликого нафтоперегонного заводу, який щороку міг переробляти до тридцяти тисяч тонн.

Завершення співпраці

За весь період, поки американська компанія “Редеко” співпрацювала з молдавським урядом, інвестиції Америки в нафтошук досягли чотирнадцяти мільйонів доларів.

В 2006-му молдавсько-американська співпраця добігла кінця. Причиною, нібито стала корупційна складова.

Замість американців пошуком нафти продовжила займатися інша компанія – цього разу з молдавським місцем реєстрації. Вона отримала ексклюзивне право на нафтошук у Валенах та Вікторівці.

Відомості вчених

Українців бессарабська нафта зацікавила в 1990-тих. Цей період ознаменувався проведенням нових розвідок, що сприяло приблизній оцінці готівкових ресурсів.

Одеський учений Євген Ларченков наголошував, що пошуково-розвідувальні об’єкти Одеського регіону мали тридцять вуглеводневих покладів, сім із яких – нафтові.

Це означає, що нафторесурси Одещини могли перевищити сто п’ятдесят мільйонів тонн!

Варто зазначити, що ця цифра практично вдвічі перевищує показники залишкових запасів, які мають Карпатська та Дніпровсько-Донецька нафтогазоносні провінції разом узяті.

Однак іншим одеським ученим Володимиром Кадуріним було зазначено, що результати розвідок, проведених приблизно у 2005-2010-х, дали зрозуміти, що мова йде про цифру, яка вдвічі більша від озвученої Ларченковим.

Усе це свідчить про те, що Бессарабії можна заслужено дати назву головного сухопутного нафтосховища держави. Але розробляти його чомусь не поспішають.

Справжня причина

Відповідно до офіційної версії, розробка не проводиться через те, що Східно-Саратське та Жовтоярське родовища мають парафіновану нафту. Її видобуток важкий і дорогий.

За словами Кадуріна, у цьому є лише частка правди.

Так, науковець каже, що поруч із Кулевчею та Жовтим Яром справді є така нафта. Але поруч із Дунаєм, ще у 2000-х виявили сировину, яку зручніше видобувати. Ці місця також багаті на природний газ. Але в офіційних структурах чомусь про це згадують не часто. Найімовірніше, без зайвого розголосу, все ж таки була проведена видача ліцензій на проведення розробки в цих родовищах.

Варто сказати, що одна з таких ліцензій належить канадській фірмі.

Справедливо зазначити, що відкриті джерела переважно згадують лише про Східно-Саратське та Жовтоярське нафтові родовища. Інші відомості відсутні. Отже, ця інформація є державною таємницею?

Безрезультатні пошуки

В 1990-му права на проведення досліджень та розробки у двох згаданих родовищах, були передані “Укрнафтінвесту”.

В 1994-му компанія стала володарем спеціального дозволу, який надавав право використовувати нафтогазоносні надра Одеського регіону.

Фінансування досліджень лягло на плечі якоїсь канадської фірми, а виконанням робіт займалася українська організація.

В 1998-му дослідження добігли кінця.

За офіційними даними, пошукачам, навіть після восьмої свердловини, так і не вдалося знайти достатню кількість нафти.

Тоді виходить, що буджацькі степи зовсім не є “вуглеводневим Клондайком”?

Але не варто поспішати з висновками. Адже під час наступних подій стало ясно, що ситуація набагато складніша.

Спроба номер два

Так, усупереч попереднім невтішним результатам розвідок, 9-го серпня 2004-го “Укрнафтоінвесту” знову було видано дозвіл на нафтошук у таких районах, як: Татарбунарський, Саратський та Білгород-Дністровський.

Але, незважаючи на те, що дозвіл було видано терміном аж до 2024-того року, після проведення чергових розвідок, пошук знову було зупинено.

Головні діючі особи

Говорячи про власників акцій згаданої компанії, слід згадати про двох юридичних осіб – “Диво-Буд” та “НТІ Україна”.

Перша була заснована гірським інженером-геофізиком Григорієм Трохименком та Володимиром Чернишем. До другого безпосереднє відношення мав Леонід Козаченко, екс-віце-прем’єр та великий агробізнесмен.

Тоді постає питання, навіщо фірмі, з якою пов’язані такі серйозні особи, потрібно було повторно витрачати кошти, отримувати дозвіл, якщо нафтозапаси в Одеському регіоні мізерні?

Тут є кілька варіантів.

Можливі версії

Так, якщо обсяг запасів і справді незначний, то це чергова афера. Активність імітується, проводиться підробка експертних висновків, ЗМІ сповнені туманних повідомлень про нафтозапаси. І все це робиться для обману закордонного партнера.

Якщо ж Саратський, Татарбунарський і Ізмаїльський райони мають багатий нафтозапас, тоді він може розглядатися бізнесменами, як резервна сировинна база. І для того, щоб чиновники не захотіли передати родовища іншому гравцю, або оголосити про підвищення корупційних розцінок, інформація щодо реальних запасів приховується.

Фото: depositphotos

Get in Touch