Історія одеських пляжів

Коли чується слово “Одеса”, в голові мимоволі з’являється образ морського курортного міста з піщаними пляжами, свіжим повітрям, чайками, що кричать, і красивим видом на море. Сьогодні у місті налічується понад 10 топових пляжів, а довжина усієї берегової лінії становить близько 30 км. Пляжі безперечно можна назвати візитною карткою міста, в наш час відпочивати тут стало комфортно, адже за нас уже все продумали: топчани, шезлонги та парасольки, водні атракціони, сезонні страви та напої, готелі на першій береговій лінії. Проте так було не завжди. Раніше пляжі вважалися не основною цінністю міста: вузькі смужки піску, стрімкий берег, на кожному розі грабіжники та шахраї, не було належного комфорту та зручності. Більше на odesa.name.

Отрада

З початком ХIХ століття місце вважалося найелітнішим, тут були дачі місцевих багатіїв. Відома Мавританська арка в 1817 служила воротами в особняк Жданової, а на самому березі була пристань рибалок. Назва району з’явилася за двома версіями: перша – була названа маклером, який продавав тут ділянки, а назву вигадав для більшої популярності, друга – так називалася дача грецького купця Халайджогло – Вілла “Отрада”. У цьому прекрасному районі жили та будували будинки найбагатші та найвідоміші люди: Бунін, Анна Ахматова, сім’я Катаєвих, письменник Федотов. У 1971 році було запущено канатну дорогу, яка доставляла прямо до берега. Сьогодні пляж дещо змінився: тут встановлені гойдалки в морі, літні ресторани, а знаменитий жовтий камінь допомагає легко відрізнити цей пляж від іншого.

Аркадія

Ще й самого зародження і до сьогодні Аркадія була популярна. Назва походить від грецького місця Пелопоннесе – уособлення спокою та затишку. Засновником пляжу став Еміль Камб’є – який відкрив перший ресторан під назвою “Аркадія”. Обрав він це місце через зручний вихід до моря, адже тут був просто прямий спуск, у той час, як до решти пляжів потрібно було спускатися сходами або через урвища. Ще тоді пляж був платним, вхід коштував 15-20 копійок, що викликало масу невдоволень серед населення. Вхід був через головні ворота, де стояла контролер, чекаючи на квитки. На які хитрощі не йшли місцеві, аби не платити, відразу видно – справжні одесити. Дехто примудрявся заривати квитки пісок для наступних відвідувачів і якщо там була сьогоднішня дата – знайденому пощастило, адже з квитками ще видавали й тапчани. Сьогодні частина пляжів Аркадії також залишаються платними, і як раніше, це безперечно викликає обурення: адже всі пляжі міста вважаються громадськими, чому люди повинні платити за вхід, якщо вони не збираються користуватися місцевими плюшками, у вигляді тапчанів і парасольок. Проте, пляж все ж таки вважається найтоповим в Одесі, як і сам район. Тут безліч ресторанів, розваг, нічних клубів з виходом на пляж, дитячих атракціонів.

Ланжерон

Назва пляжу пов’язана з єдиною пам’яткою, що збереглася, – Ланжеронівською аркою, яка була входом у дачу Олександра Ланжерона та його дружини. На початку 19 століття, коли це місце вважалося околицею міста, сюди прибували в Одеський порт пасажири й перебували на карантині протягом 40 днів. Наприкінці 19 століття – 1875 року відбулося відкриття Олександрівського парку (сьогодні парк ім. Т.Г.Шевченка).

З початком ХХ століття, дістатися пляжу можна було за допомогою кінного трамваю. Коні везли цілий трамвайний вагон від центру до Ланжерона за 15 копійок і ще три копійки коштував спуск до самого пляжу. Пляж швидко почали облаштовувати після того, як у газети почалися згадки, що місце вимагає ремонту. Вже до середини ХХ століття тут був справжній відпочинковий центр із закладами, літнім театром, терасамии та облаштованими пляжами (вхід коштував від 5 копійок, у вартість входила білизна). 1970 року з’явилися прогулянкові катери за маршрутом Порт Одеса – Ланжерон – Аркадія. Як каже Сайт “Моя Одесса”, катери ходили кожні 15 хвилин, не тільки в літній сезон, а й восени. Робота катерів припинилася в 2003. Сьогодні тут з’явився дельфінарій “Немо”, пляж знайшов дерев’яну прогулянкову алею, а на згадку спорудили двері до Будинку Сонця (2017), де місцеві та туристи люблять робити фото.

Лузанівка

Назва походить від власника ділянки Фоми Лузанова. Це місце було своєрідним роздільником між Чорним морем та Куяльницьким лиманом. Після, на території маєтку Лузанових, тут організовували табори для голодуючих та постраждалих після громадянської війни. За словами Сайта “Vgorode”, у 1935 році відкрився дитячий табір “Український Артек” або “Молода гвардія”. Пляж Лузанівка давно вважається одним із найкомфортніших пляжів для купання, до речі, це єдиний природний пляж з мілководдям, що зручно для дітей, без каміння та різких переходів глибини. У 1950 році на пляж можна було прилетіти літаком, який містив близько 450 осіб. Літак вирушав із аеродрому “Застава” тричі на день. Пляж є ще одним з найдовших у місті – його довжина становить близько півтора метра.

Золотий берег

Неймовірна краса назва пляжу на 16 станції Великого Фонтану. Поява назви має кілька версій: одна із-за гарного берега з прозорою водою та золотим піском, друга – за легендою, коли до 16-ї станції можна дістатися підземними ходами, через які переправляли викрадених дівчат туркам за золото. Доїхати можна було тими кінними трамваями, проїжджаючи 16 станцій: перша станція на теперішньому “Куликовому полі”. Раніше, в цьому районі було популярним будівництво дачних ділянок, а купити їх можна було за відносно невисоку вартість. Небезпека місця в тому, що під час штормів, особливо зимових, змивалися великі ділянки пляжів, роблячи урвища. Через це, доводилося навіть перебудовувати маршрут, щоб не наражати на небезпеку людей. На території, вже наприкінці 19 століття, були різні кафе та буфети, зони відпочинку, літні театри та кінотеатри. Кілька років тому на “Золотому березі” пройшли ремонтні роботи і місце ще більше змінилося: з’явилися довгі алеї з освітленими ліхтарями та зеленими насадженнями. Продовжують відкриватися нові ресторани, а на пляжах, як і раніше, чиста вода із золотим піском і великим вибором водних атракціонів.

Get in Touch