Останні десятиліття 20-го століття окреслили нові горизонти діяльності людини, її взаємовідносин із природою та довкіллям. У багатьох країнах побачили світ спеціальні наукові заклади, почали з’являтися профільні громадські та державні структури. Метою їхніх турбот стали стан води, атмосфери у великих агломераціях. Діяльність деяких з них будувалася на розробці, експертній оцінці та виробництві матеріалів та приладів, здатних захистити людину у разі техногенних катастроф.

Відповідаючи на виклики часу, в Україні було створено спеціальний науково-дослідний інститут, діяльність якого була спрямована на захист довкілля та людини. Більше на odesa.name.

Як розпочалася боротьба науковців за екологію

Треба сказати, що першу спробу наукового підходу до охорони навколишнього середовища було зроблено ще 1973 року. Зі складу кафедри неорганічної хімії університету ім. І.І. Мечникова було виділено кафедру хімічних методів захисту довкілля. Цей університетський підрозділ очолив доцент Алім Абдул-Амідович Еннан, учень і послідовник академіка Олександра Богатського.

Вважається, що у 1970-ті роки на хімічному факультеті стався стрімкий розвиток цілої низки народногосподарських напрямків, які потребують підготовки відповідних фахівців. Розуміння складності екологічних питань і, з іншого боку, повна відсутність системи підготовки кадрів з цього питання саме стали приводом для створення кафедри, згаданої вище.

За порівняно короткий термін свого життя кафедра стала одним із провідних підрозділів університетського рівня не лише УРСР, а й усього Радянського Союзу. На кафедрі було захищено багато кандидатських дисертацій, а сам А.А. Еннан 1975 року захистив докторську роботу. Всі дослідження були присвячені вирішенню екологічних проблем як навколишнього середовища, так і людей, які працюють у хімічній та металургійній промисловості.

Науково-педагогічні працівники кафедри брали активну участь у роботі багатьох наукових форумів різного рівня. Багаторічна робота стала приводом до створення в 1988 інженерного центру “Екологія у зварювальному виробництві”, директором якого став професор А. Еннан.

1986 року в університеті відбулася чергова реорганізація, в ході якої відбулося об’єднання екологічної кафедри з кафедрою неорганічної хімії. На новій кафедрі неорганічної хімії та хімічної екології завідувачем став професор Еннан, на той час – Заслужений діяч науки та техніки Української республіки. Призначення вченого на цю посаду виглядало як пріоритет екології над хімією в рамках кафедри. Хоча, як показав час, пошуки та розробки у хімічному та екологічному напрямках відбувалися синхронно.

“Екологія у зварювальному виробництві” – основа для формування екологічної установи державного рівня

Коли Алім Абдул-Амідович Еннан перейшов на посаду директора центра “Екологія у зварювальному виробництві”, кафедру неорганічної хімії та хімічної екології очолив доцент В.І. Нікітін. Під його керівництвом знайшли завершення багаторічні дослідження, започатковані професором Еннаном, щодо створення єдиної системи підготовки фахівців у галузі охорони навколишнього середовища. Важливим досягненням колективу стало відкриття аспірантури за спеціальністю “Охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів”. Там також продовжились роботи, пов’язані з теоретичними та практичними аспектами розробки ефективних каталізаторів знешкодження монооксиду вуглецю, фосфіну та азоту та інші важливі дослідження.

Паралельна робота кафедри та наукового центру, яким керував А. Еннан, сприяли появі в Одесі вже самостійної установи, якою став Фізико-хімічний інститут захисту навколишнього середовища та людини. З його появою розпочався новий період у діяльності вчених та практиків, які продовжили вирішення питання, як захистити людей і те, що їх оточує, що вони їдять, п’ють, чим дихають.