Якщо пройти деякими кварталами міста, то можна помітити, що з-під тинькування виглядають пористі фрагменти жовтого кольору. Перед нашим поглядом відкривається будівельний матеріал, який використовувався з кінця 18-го століття протягом наступного століття, а потім і у столітті двадцятому.
Якщо будинок утримується не дуже добре, то, придивившись, ми побачимо, що жовте каміння має різні розміри. Це залежить від епохи, в яку було збудовано будинок.
Жовте каміння – свідок народження міста. Його видобували в катакомбах, розташованих на околицях Одеси. Камінню дали кілька назв: пиляльний камінь, черепашник, він же вапняк. Більше на odesa.name.
Почалося все з фортеці
Ішов 1789 рік. На північно-західному узбережжі Чорного моря гарнізон невеликої турецької фортеці Єні-Дунья відбиває атаки загонів козаків під командуванням віцеадмірала де Рібаса та отамана Головатого. Зрештою, фортеця впала. Спочатку вона просто перестала бути ударною силою Османської імперії, потім вона припинила фізичне існування. Її розібрали, а кріпосне каміння стало чудовим будівельним матеріалом для перших споруд нашого міста.
Однак Одеса зростала досить швидкими темпами. З кожним роком з’явилося все більше охочих освоювати нові землі. Всі вони, їхня прислуга та працівники потребували житла. Звичайно, каменю турецької фортеці не вистачило б на будівництво великої кількості споруд.
У цій ситуації почалося значне використання будматеріалів, що видобувались у каменоломнях передмість. Найбільшими були усатівські та нерубайські каменоломні.
Видобували черепашник також у місті. Графіті, які були виявлені під час розчищення підземних просторів в районі вулиці Буніна в Одесі, вказали дослідникам не рік початку експлуатації катакомб – 1812-ий.
Що дали розробці черепашнику Одесі
До середини 19-го століття вироблення каменю досягло таких розмірів, що Одеса почала дозволяти собі будувати будинки висотою понад два поверхи, заїжджі двори, церкви.
Одним із таких прикладів останніх стала церква на Молдаванці, освячена на честь апостолів Петра та Павла (1839 р.). Щоб уявити, скільки каменю пішло на її споруди, варто навести два факти. Факт перший: під час найбільших православних свят у ній могли бути присутніми до тисячі парафіян водночас. Факт другий: у 1930-ті роки, в епоху гонінь на релігію, з каміння церкви було побудовано невеликий комплекс будівель, які стали потім двома школами й деякими підсобними приміщеннями.
Як видобували та транспортували будматеріали
Вирубуючи підземну породу, камери метр за метром збільшували довжину підземних коридорів, переходів та галерей. Так поступово сформувалися відомі одеські катакомби.
Вироблення породи здійснювалося досить простими інструментами. Це були пилки різної довжини, ломи, кирки. До використання каменерізною машини майже всі роботи проводилися вручну. Лише вивезення черепашнику з шахт здійснювалося за допомогою коней, які тягли матеріал по проходах, зроблених у результаті вирубування каменю.
Коли потрібно було підіймати каміння зі штолень, які були нижче поверхні землі, то робітники користувалися шайками. То були товсті дошки, в яких свердлили отвори для канатів високої міцності. Камінь укладався на такі дошки. На верхню частину товстої колоди насаджували дерев’яний циліндр, що обертався навколо вертикальної осі та приводиться в рух конем. Внаслідок такого процесу видобутий вапняк потрапляв на поверхню й далі – на будмайданчики.
Зростання видобутку черепашнику поступово призвело до зменшення будівництва споруд з каміння. На зміну цьому матеріалу прийшла цегла: імпортна й та, яку почали виробляти вже в місті. Настав новий етап історії одеських будівельних матеріалів.
