Одеський цементний завод та його вплив на екологічну ситуацію в регіоні

Подібно до цивілізації, яка мала кам’яний, бронзовий та інші століття, Одеса у своїй історії також зіткнулася з різними епохами. Але, на відміну від загальної історії, це були епохи будівельні. Протягом сотні років тут зводилися будинки з каменю-черепашника. На зміну цьому матеріалу прийшла цегла, а потім і цемент із його залізобетонними конструкціями та іншими елементами будівництва. Більше на odesa.name.

Темпи розвитку будівництва, які місто набрало у другій половині 20-го століття, змусили керівництво країни побудувати спеціальний завод, зданий в експлуатацію у 1965 році.

Завод з’явився на околиці міста, що стало дуже правильним рішенням, оскільки цементне виробництво серйозно впливає на все, що знаходиться поруч. Так, результатом виробничих процесів є не тільки готова продукція, а й супутні гази, стічні води з великою кількістю екологічних токсикантів, які містяться в них.

З початку свого функціонування завод набирав виробничу швидкість. У листопаді 1966 року виробництво цементу становило 165,5 тис. тонн. У 1971 році підприємство вийшло на проєктну потужність – 320 тис. тонн, чому дуже сприяла наявність у 2 км від заводу родовища сировини – вапняку та глини. 1973-го цементну сировину почали видобувати в кар’єрі неподалік села Єлизаветівка. Але це вже було за сорок кілометрів потужностей заводу.

На початку 2000-х років, коли повною ходою йшла приватизація заводів, Одеський цементний опинився у складі португальської компанії C+PA.

З того моменту компанія направила частину своєї діяльності на реалізацію низки інвестиційних проєктів, розрахованих на покращення позицій щодо екологічних показників виробничої діяльності. Таку ж мету мали удосконалення виробничих потужностей, контроль якості, зберігання, відвантаження продукції.

У 2011 році контрольний пакет акцій ТОВ “Цемент” було придбано міжнародним холдингом CRH Group. Одразу після цього дозріло рішення про зупинку печей та перехід на клінкер українського виробника “Подільський цемент” із найбільшою в Європі сучасною лінією виробництва цього матеріалу сухим способом.

Чому в Одесі відмовилися від виробництва клінкера

Даний матеріал, який називають також цементним клінкером, являє собою невеликі тверді гранули, темно-сірого кольору (для звичайних цементів) і зеленого кольору (для білого цементного клінкера). Вони з’являються в результаті випалу при дуже високій температурі суміші, що складається приблизно з 80% вапняку та 20% алюмосилікатів (в основному глини).

Фахівці визнають, що випал (у термінології виробників цемент – клінкерування) – процес дуже енергомісткий, оскільки потребує температурного режиму близько 1450°C. Водночас, кажуть екологи, виробництво клінкера та його помел супроводжується великою кількістю шкідливих речовин, які потрапляють до атмосфери.

Екологічні досягнення заводу у 2010-х роках

Враховуючи негативні властивості клінкерування, ТОВ “Цемент” відмовилося від цього процесу на своїй території, що відразу мало позитивний результат. Коефіцієнт екологічної безпеки поліпшився, оскільки раніше цей процес супроводжувався 65 відсотками викидів.

2015 року колектив відзначив 50-річчя заводу. Команда молодих керівників “Цементу” розповіла про основні акценти діяльності заводу, серед яких важливе місце було відведено охороні праці та навколишнього середовища. Як і раніше, частина інвестицій, як запевняло керівництво, відводилося на поліпшення екологічних показників, а також, що важливо, на боротьбу з фальсифікованим цементом.

У 2018 році з’явилися дані про те, що згідно з індексом екологічної безпеки, на одеському “Цементі” відносно сприятлива ситуація. Молода магістр-еколог Ганна Узунова у своїй науковій роботі окреслила основне джерело забруднення – викиди в атмосферу, з якими, як ми могли побачити, керівництво підприємства веде постійну боротьбу.


Фото з сайту https://informer.od.ua

Get in Touch

.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.