Відкриттю Одеського зоопарку передувала поява благодійних товариств піклування про тварин. Найголовнішими об’єктами кохання та турботи були коні. Це не випадково, адже довгий час вони служили єдиним засобом пересування та перевезень вантажів. На них довгі роки тримався навіть громадський транспорт.
Повага до праці чотирилапих помічників спонукала впливових громадян заснувати товариство заохочення кіннозаводства зі штаб-квартирою у самому центрі міста. Більше на odesa.name.
Передумови створення в Одесі зоопарку
Суспільство кіннозаводства сприяло розведенню коней, створенню при цьому гідних умов. З часом Одеса навіть стала своєрідною кінною столицею півдня імперії. У районі перших станцій Великого Фонтану, на 50 десятинах території був розбитий іподром, де стали регулярними перегони, та, звичайно ж, догляд за кіньми.
Восени 1917 року на базі іподрому було організовано Перший державний розсадник племінних коней при Одеському губернському земельному відділі. У місті, як і в країні, було багато труднощів. З 1918 по 1920 роки влада переходила з рук до рук, але розвиток конярства практично не припинявся.
Ще одним прикладом турботи про чотирилапих супутників людей є Одеське товариство заступництва тварин, яке працювало в нашому місті на початку 20-го століття. Роль громадської організації в житті міста була настільки значущою, що на початку 1910 років вона переїхала з вулиці Княжої, 8 на Дерибасівську, 9 – до центру. Там розмістилася її канцелярія, а головою правління був статський радник Раллі.
Про значення, яке місто надавало охороні тварин, говорить ще й те, що до правління організації входили генерали, юристи, купці. Товариство мала свою лікарню, розташовану на вулиці Петропавлівській, 21.
Рік народження – 1922-й
На початку 1920-х років до Одеси, нарешті, прийшли мир і тиша після безперервної смуги воєн та революцій. Свого роду символом такого спокою став зоопарк, створений у 1922 році. Його першим директором був Генріх Володимирович Бейзерт. У 1930-х роках установу Бейзерта перевели до району вокзалу та ринку “Привоз”.
У 1941 році почалася війна, а з п’ятого серпня місто опинилося у повній ізоляції по суші. Колектив зоопарку взяв на себе турботи щодо порятунку всіх вихованців. Ця робота не зупинилася після залишення міста нашими військами у жовтні та продовжилася до самого звільнення у квітні 1944-го. Усі 907 днів окупації працівники зоопарку годували тварин, у тому числі представників рідкісних видів фауни. Їм намагалися створити умови для зимівлі, адже серед мешканців зоопарку було багато теплолюбних видів. Це відбувалося за умов, коли так званий новий порядок фашистів не передбачав турботу про братів наших менших. Співробітники зоопарку відкрили трикотажну майстерню і таким чином заробляли звірам на їжу.
Після війни 1941-45 років у міського керівництва виникла думка перенести зоопарк на нове місце. Для цього знайшли простір між дорогами Великого і Малого Фонтану і навіть одну з вулиць назвали Зоопарковою. Однак зоопарк залишився на колишньому місці, як і назва вулиці.
У перші ж роки незалежної України нашому зоопарку було надано статус заповідної території загальнодержавного значення. Так було відзначено унікальність цієї установи, високий професіоналізм його співробітників, який вони виявляли в роки розрухи та в періоди спокою міста та країни.
Художній фільм – кінопам’ятник зоопарку та його співробітникам
За роки свого існування Одеський зоопарк став улюбленим місцем відпочинку містян та їхніх гостей. У 2021 році про цю унікальну установу та її першого директора було створено фільм “Посмішка левиці”. Картина присвячена періоду зародження та становлення зоопарку. У ній є розповідь про те, як у період війни з фашистами та румунською окупацією співробітники зоопарку рятували звірів, відмовляючи собі в елементарних потребах, а часом ризикуючи життям. “Посмішка левиці” стала першим фільмом, у якому зображено лише деякі фрагменти історії Одеського зоопарку. У стрічці вперше в кінематографі заговорили про першого директора цієї установи Генріху Бейзерту.
