Коти для нашого міста є чимось самим собою зрозумілим. Існує Одеса, а з нею і коти, і по-іншому бути не може. Багато неодеситів не можуть зрозуміти такого ставлення і для них це є чимось дивним. А ми, одесити, щиро не можемо усвідомити проявів такого нерозуміння. Далі на odesa.name.
Однак чи завжди котам пощастило жити в нашому місті, і яким чином вони тут з’явилися, – про це замислювався не кожен.
У нашому матеріалі, з посиланням на lotsia.ua, ми піднімемо цю одеську тему , і постараємося в ній по-справжньому розібратися.
Одеська рідкість
Одеський двір без котів – це не одеський двір. Хто з одеситів не займався годуванням дворових розбійників або не має домашнього пухнастого улюбленця, якому практично поклоняється вся сім’я?
В наш час це здається неможливим, однак колись коти представляли собою величезну рідкість і ознаку заможності.
Єгипетська першість
Одомашненням перших диких кішок займалися ще в Стародавньому Єгипті, а Північне Причорномор’я почав історію цих тварин ще за п’ятсот років до н.е.
Хто завіз кішок в Одеси?
На територію сучасної Одеси перші кішки були завезені з легкої руки стародавніх греків. Причорноморським полісам судилося представляти собою зони у вигляді важливих торговельних пунктів – Ольвії, Тіри і Істріану (який став місцем, де побудували Одесу) привериали купців з далеких держав.
Ними привозилися не тільки товари, представлені миром, ладаном, спеціями і вином, а й котами, кожного з яких цінували практично також, як і золоті коштовності. Поступово цим домашнім хижакам вдалося завойовувати територію Східної і Західної Європи. Стародавні римляни також дуже поважали котів, і вони були мешканцями переважно заможних будинків. Однак скоро все змінилося, і котам була оголошена війна.
Історична довідка
Початок був покладений Папою Григорієм дев’ятим. Його світ запам’ятав, завдяки хрестовим походам, а точніше їх організаціі у напрямку до місць Київської Русі. Також він боровся з іновірцями і інквізицією. Ним же в одному з його трактатів в перший раз чорні кішки були згадані, як втілення нечистого духа. На сторінках цієі ж праці Папою були виражені заклики щодо винищення цих тварин разом з відьомським кодлом. Тому бідних кішок почали спалювати у величезних кількостях, їх забивали камінням і топили в річках. Середньовічна культура сприймала котів, як втілення зла, похоті і гріхів. Таке ж ставлення було і до рудоволосих жінок.
До речі, навіть на Босховських полотнах коти є неодмінним атрибутом пекла радом із стражданнями.
Однак така масова боротьба і знищення котів не стала для людства чимось позитивним. Скоріше навпаки. Території міст були заповнені пацюками. У той період люди не могли зрозуміти, що через цих гризунів почалася страшна біда – чума. Люди сліпо і бездумно займалися знищенням кішок, а пізніше в страшних муках гинули від невиліковного захворювання.Зате в тому, що настала страшна епідемія звинувачували відьом. Також підозри падали і на вищу кару. Відьми і коти знищувалися шляхом спалення, а порятунок ніяк не наставав.
Однак можливість усвідомлення того, що відбувається і часткового вирішення проблеми була.
Коти не знищувалися на території єврейських кварталів. Спосіб життя в громадах був дуже узагальненим і злегка відокремленим від іншого населення, тому дані райони не були порушені чумою.
Однак більшість вирішила не замислюватися і аналізувати проблему, а звалити провину за наступ епідемії на єврейське населення, що стало причиною погромів . Так, наприклад, у французькій державі чотирнадцятого століття знищенню піддавали території єврейських кварталів навіть там, де чума не спостерігалася.
Вітчизняні щасливчики
Зате наші коти були справжніми щасливчиками. Київська Русь відрізнялася тим, що там церква вступилася за нещасних тварин, і практично перша територія їх проживання була представлена Києво-Печерською Лаврою. Коти цілеспрямовано розводилися для того, щоб вони полювали для гризунів, які завдавали шкоди речам у вигляді монастирських запасів і цінних бібліотечних манускриптів. За виконання своєї “роботи” коти могли навіть зайти до церкви і чернечі покої. І через час мода на котів дійшла і до парафіян. Коти чудово стали приживатися в заможних будинках і представляли собою показник високого становища в суспільстві. Ціна одного кошеняти становила від трьох до п’яти срібних гривеників. Така ж ціна була і у міцного тяглового вола.
А через якийсь період часу коти перетворилися на популярних і улюблених тварин простих місцевих жителів.
Одеський атрибут
Добре ставлення до котів виявляли і мусульмани. Особливу любов до пухнастиків проявляла Османська імперія. Розведенням котів займалися і мешканці Хаджибея. А коли сталося взяття Хаджибейською фортеці за участю Дерібаса, і був створений Одеський порт, щорічно кількість кішок в наших краях збільшувалася.
Зберіганням зерна, супроводом вантажних кораблів, знищенням шкідливих гризунів – все це входило в заняття маленьких одомашнених хижаків. Тому ті одесити, які володіли хлібними складами разом зі звичайними одеситами стали займатися підгодовуванням і розведенням котів.
Так вони і стали обов’язковими атрибутами всіх одеських дворів.
Цікавим є той факт, що в Одесі коти опинялися з різноманітних держав через морські шляхи, – вони часто йшли на прогулянку по узбережжю і багато хто з них назад на борт своїх кораблів вже не приходили. Тому в Одесі статус інтернаціонального властивий не тільки людському населенню, а й котячому.
Співчутливі одесити
У наші дні більшість одеситів з великою увагою ставляться до проблем котів. У зимовий період їм намагаються відкривати підвальні приміщення, а для деяких безпритульних пухнастиків будують щось на зразок своєрідних будиночків прямо на території дворів і в під’їзді.
Серед них іноді зустрічаються і щасливчики, яких одесити беруть до себе додому. Адже котами вже давно доведено, що без них жити не так вже довго і дуже сумно.
