Одеський ботанічний сад — яскравий (у всіх смислах) приклад того, як можна виростити оазис у пустелі. Але створення саду не було простим ділом: заклад пережив багато труднощів на тернистому шляху свого становлення, і тільки завдяки плідній праці з пустки перетворився на Едем, що став однією з наймасивніших пам’яток Одеси. Далі на odesa.name.
Перші дерева у вільному степу — заснування саду
Ботанічний сад, що нині є частиною одеського національного університету імені І. І. Мечникова, «народився» ще до того, як, власне, з’явився університет. Заснування сталося ще в першій половині ХІХ століття, і батьком-родоначальником ботсаду став французький ботанік Карл Десмет. Згодом, в 1820 році градоначальник Олександр Федорович Ланжерон розмістив ботанічний сад за площею Куликове поле, що наразі є одним з найстаріших та найбільших історичних об’єктів в Одесі. Тим садом гуляв ще всім знаний поет Олександр Пушкін, і взагалі сад не тільки давав жителям та гостям міста насолодитися незвичайною красою екзотичних рослин — на території також проводилися бали, спортивні ігри та різноманітні гуляння.
Паростки нового життя — ботсад як частина університету
Щодо існування ботанічного саду як частини університету, все почалося в 1867 році, за часів реорганізації Рішельєвського ліцею. Було розпочато будівництво невеликої оранжереї та теплиці на території учбового закладу, де організували збирання колекції рослин за ініціативою Л. С. Ценковського, який в той час був при виконанні обов’язків завкафедри ботаніки.
Невдовзі сталося так, що активне розширення колекції рослин стало неможливим — не вистачало місця. Отже, в 1880 році за рішенням університетської адміністрації сад «переїхав» на територію в районі Малого Фонтану (Французький бульвар, 87), що також належала університету.
Через терени до Едему — історичне становлення саду
На запустілому хуторку влаштували приміщення для працівників саду, і нарешті з’явилася достатня кількість місця для розширення. Втім, не все було так казково і просто: організація ботанічного саду породила ряд завдань, а саме вирішення питань з приводу кадрів, систематизацію збільшення колекції, знайдення способу зручного розміщення об’єктів і налагодження комунікації та спільної роботи з іншими подібними установами, в тому числі іноземними. Протягом недовгого часу ботанічний сад змінив декілька керівників, і часті реорганізації не пройшли, не залишивши серйозний негативний слід.
В 1923 році до керівництва закладом було призначено гідробіологу та альгологу Д. О. Свиренко. За часи керівництва ученого ботанічний сад отримав необхідні кошти та статус науково-дослідницького центру. Стала можливою науково-лабораторна робота, і сад також перетворився в освітній центр як для здобувачів освіти, так і для відомих в своїх колах вчених.
З приходом академіка В. І. Липського в 1928 році було проведено роботу з облагородження гербарію, хімічної лабораторії, а також музею та бібліотеки. Окрім колекціонування екзотичних рослин, науковці та аспіранти також займалися вивченням одеської флори, зокрема водоростей Чорного моря. Активність у сфері біології та в цілому наукова робота дала поштовх ще більшому розширенню, і це позитивно сказалося на відвідуваності закладу — зацікавленість жителів та гостей міста росла, і сад став для Одеси не тільки науковим центром, а й цінним парком з екзотичною естетикою.
На жаль, цей успіх був спотворений розрухою, спричиненою Другою Світовою війною. Певна річ, що жахи війни, страждання та занепад торкнулися всієї країни і зачепила всі рівні — в тому числі учбові заклади та наукові підрозділи, і одеський Едем не став виключенням. Як то кажуть, «зламати дерево — секунда, а виростити — роки», але благо, що це все ж можливо. Отже, навіть війна не до кінця знищила одеський Едем — на спаленій ненавистю та жорстокістю землі знов з’явилися паростки життя та краси.
Чергова реорганізація часів після Другої Світової призвела до того, що сад «розбили» на дві частини, і тепер його місце розташування — Французький бульвар 48/50, це дві різні території. Вже в 1863 році одеський Едем отримав почесне звання — з того моменту він вважається історичною пам’яткою.
Острів природи у великому місті — сучасний ботсад
Повна назва одеського Едему — «Ботанічний сад загальнодержавного значення імені Академіка В. І. Липського Одеського національного університету імені І. І. Мечникова». Він став домом для трьох тисяч різноманітних зелених насаджень різного віку та різного походження, які протягом двухсот років ввозилися на територію та зберігалися науковцями та працівниками закладу.
Звісно, сад залишився відкритим для жителів і гостей міста. Нарівні з цим він є островом природи для студентів, які систематично збираються на суботники та іноді проводять заняття на свіжому повітрі. Також ботанічний сад є центром збору науковців, проведення конференцій та конкурсів з тематики ландшафтного дизайну, проведення концертів, благодійних акцій, атмосферних пікніків та воркшопів для активних і творчих людей: художників, музикантів та садовників. Крім цього, сад може стати чудовим місцем для романтичної прогулянки — багатий розарій здивує закоханих буйством кольорів квітів, що символізують любов.
Тим одеситам та гостям Південної Пальміри, хто завжди мріяв поїхати до Японії та подивитися на цвітіння сакури, не треба насправді покидати Одесу. Єдине що, треба дочекатися сезону — і одеський Едем порадує всіх охочих ніжною вродою цілої алеї цих рослин сорту Kwanzan.
А взагалі, у будь-який сезон у ботсаді є, що подивитися. Восени там рясніють ягоди рябини, взимку над сніговою ковдрою підносяться пухнасті вічнозелені хвої, весною пробиваються крихкі проліски, різнобарвні фіалки та ароматний жасмин, а влітку зі всією своєю королівською величчю у цьому музеї природи розпускаються гордовиті рози.
В ботанічному саді проводяться платні екскурсії, також можна замовити фотосесію.
Щодо того, як доїхати до локації, легше всього дістатися на громадському транспорті, а саме на 137 маршрутці чи на 5 трамваї (трамвай проходить якраз біля саду, і від зупинки треба йти не більше 10 хвилин).
