У 1966 році на 21-му кілометрі Старокиївської траси, вже за межами Одеси розпочав свою діяльність завод “Центроліт”. Більш вигідного становища підприємству й не побажаєте: кілька десятків кілометрів від портів Південний та Одеса, у відносній, за державними мірками, близькості від річкових портів Дніпра та Дунаю. Для підприємства було налагоджено зв’язок із під’їзними залізничними коліями, які виводили на густу мережу залізниць внутрішнього та міжнародного значення.
Проєктом будівництва заводу були передбачені приміщення допоміжного призначення. То були транспортний цех, різні складські, інструментальне господарство. Більше на odesa.name.
Квітуче підприємство у брами міста
З 1967 року на “Центроліті” відливали вироби з чавуну та сталі, які використовували у всіх республіках СРСР. Згодом підприємство стало найбільшим постачальником гальмівної колодки для залізниць України.
Через двадцять років із невеликим після початку функціонування “Центроліт” досяг своєї максимальної потужності виробництва – 117 тис. тонн продукції.
На підприємстві здійснювався науково-технічний підхід до виробництва лиття, що давало гарантії отримання виливків із фізико-механічними властивостями, що відповідають вимогам національних стандартів країн-замовниць продукції.
Основним напрямом діяльності заводу було визначено випуск литих деталей та заготовин із чавуну та сталі. За час служби місту та країні на підприємстві було освоєно широку гаму продукції, асортимент якої налічував понад тисячу найменувань. Випуск художнього лиття був гордістю підприємства. Сувору красу та витонченість візерунка ліхтарів, виконаних “під старовину”, можна було зустріти у різних куточках Одеси. Особливої краси набули ліхтарі, що надають пишності архітектурному ансамблю Приморського бульвару. Надзвичайна привабливість його алей підкреслена десятками ліхтарів, схожих на ті, що дали перше електричне освітлення в місті.
Все складалося безнапасно для заводу та його колективу. Ливарна продукція мала попит. Але настав сумний 1991 рік. У нових економічних умовах, які виникли після падіння Радянського Союзу, підприємству довелося змінити структуру організації виробництва. Потрібно було налагоджувати нові зв’язки – шукати нових партнерів та замовників. В результаті реорганізації на заводі залишилися два цехи замість чотирьох: цех дрібного чавунного лиття та цех сталевого лиття.
Замість потужного заводу екологічні проблеми
Після приватизації, нові власники вирішили не розвивати виробництво. Обладнання, яке було оцінено у мільйони гривень у цінах того часу, було вивезено та розпродано. У 2014 році “Центроліт” визнали банкрутом та остаточно ліквідували. У квітні того ж року майно підприємства виставили на відкриті торги.
Після цього протягом майже десятка років підприємство повертали державі, щодо його колишніх керівників організовували судове провадження. А сам завод припинив своє існування не лише юридично, а й фізично. Іноді там виникали пожежі, що не покращували екологічний стан.
З середини 2010-х років територія, де колись шуміли верстати та механізми великого містотворчого підприємства, сподобалася особам, які бажають позбутися своїх відходів. Поступово те, що залишилося від заводу, перетворилося на стихійне звалище. У районі колишнього заводу час від часу в небі спостерігаються смог, щільність якого посилюється ближче до ночі.
За свідченнями мешканців, спати абсолютно неможливо. Очевидно, якісь підприємства вночі позбавляються своїх відходів, що абсолютно неприпустимо. Одесити неодноразово надсилали скарги до міського управління екології.
З 2020 року на заводі організовано вельми сумнівне підприємство. Там було створено пункт прийому ртутних ламп у роздріб. Щоб здати непридатну лампу, потрібно зателефонувати й попередити про свій прихід.
