Восени 2021 року з Одеської ОДА надійшла дуже тривожна заява. Одеський нафтопереробний завод може вибухнути. Ситуацію навколо неробочий Одеського нафтопереробного заводу заздалегідь визнали надзвичайною. Таке рішення ухвалила обласна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Більше на odesa.name.
Дещо з історії перероблення в Одесі
Завод, який був визнаний небезпечним для Одеси та її околиць, було введено в експлуатацію у 1938 році. У той період підприємство називали “Одеський крекінг-завод” і воно було покликане переробляти бакинський мазут на установках термічного крекінгу вакуумної перегонки. З того моменту далеко поза заводу можна було спостерігати постійне полум’я вогню, яке виривалося з його труби.
Після нападу на Радянський Союз фашистської Німеччини потужності заводу було евакуйовано до Сизрані, де на їх базі збудували новий завод. Після війни завод та його фахівці повернулися до Одеси. У 1950-х роках завод став переробляти не мазут, а вже нафту, чому сприяло технологічної схеми його установок.
З 1959 року на заводі було взято курс на автоматизацію процесів виробництва, у 1960-ті були відзначені нарощуванням потужностей первинного перероблення нафти. Завод почав займатися зміцненням інфраструктури: було збудовано об’єкти водопостачання та очисні споруди.
Добробут заводу позначилося поліпшення соціальних умов його працівників. У кварталах між вулицею та Академіка Воробйова та Хімічною були для них збудовані житлові будинки, що дали назву міському топоніму “Селище нафтовиків. Частина працівників мешкала в будинках на Великому Фонтані.
Підприємство підтримувало партнерські відносини із профільним технікумом, створеним у 1944 році.
Попри добру долю підприємства, на ньому постійно проводилась реконструкція. Так, у 1970-ті роки було введено в дію потужності первинного перероблення та вторинної перегонки нафти, а також каталітичного риформінгу. Усі технологічні процеси заводу переведено на оборотні системи водопостачання. Побудовано ефективні очисні споруди та зупинено скидання стоків у Чорне море.
1987 року гендиректором Одеського НПЗ став Валерій Мельник, з яким підприємство зустріло незалежність України. Цей фахівець керував нафтовиками упродовж 13 років. Це був останній період, коли завод був рентабельним та безпечним підприємством. Після смуги реформ, зміни керівників та власників, у жовтні 2010 року постачання нафти на завод було зупинено, а він фактично припинив свою роботу.
Що ж встановила комісія
Минув ще десяток років і на завод прийшла комісія. Фахівці визнали покинутий завод одним із найкритичніших об’єктів регіону. Це було наслідком простою підприємства протягом десяти років, відсутність будь-якого утримання та заходів щодо утилізації промислових відходів.
На момент чергового дослідження на території заводу зібралося багато вибухонебезпечних та пожежонебезпечних залишків нафтопродуктів. Особливу увагу привернули тоді заводські резервуари, трубопроводи, технологічне обладнання. особливу небезпеку викликало так зване пірофорне залізо. Ця речовина є тонкодисперсним залізним порошком, який має властивість властивість самозайматися на повітрі навіть при звичайній температурі.
Комісія зафіксувала наявність шести резервуарів під робочим тиском, у яких за попередньою оцінкою міститься від 70 до 80 тонн водню. А, як відомо, це – вибухонебезпечний газ. Потенційний вибух може призвести до збитків на території радіусом до 600 метрів із подальшими наслідками.
Ще однією сповільненою загрозою місту є луска сірка, що скупчилася на занедбаному НПЗ в обсязі до тисячі тонн. Вона також має також властивість самозайматися за певних умов.
За підсумками інспекції було ухвалено рішення підготувати звернення до Кабінету міністрів України щодо чинної ситуації на колись безпечному виробництві.
