Ріг вулиць Запорізької та Прохоровської, або адреса запашного хліба

Серед десятків підприємств Одеси особливе місце посідали ті, хто годував місто. До них відносяться два консервні заводи, кондитерська фабрика, яка чомусь мала ім’я однієї з діячок європейського соціалістичного руху Рози Люксембург. У районі вулиці Балківської працював Комбінат харчових концентратів. На певному етапі у місті працювало п’ять хлібозаводів. Одним із них було підприємство під номером “два”. Його візитною карткою були два вироби, які в народі називалися “цеглинка”. Один був із пшеничного борошна і коштував 20 копійок; другий, із житньої, вартістю 14 копійок. До речі, коли вироби потрапляли на прилавок хлібних магазинів їх можна було купувати половинками. Більше на odesa.name.

Все починалося з млина

У 1864 році на вулиці Прохоровській було засновано млин. Млинове виробництво було одним із наймодніших у місті. Господарів млина було двоє: Лазар Інбер та Дмитро Бельтакі. Через деякий час Дмитро Миколайович поступився своєю долею партнеру. У 1893 році, після смерті Лазаря Анчелевича млином став володіти його син Ісаак.

Млин працював на Прохоровській, 41. Після будівництва нових будинків вона отримала номер “45”. Згодом вона розширилася у бік вулиці Степової. Млин Інбера кілька разів реконструювався Цим питанням займалися товариства “Т. Робінсон та Ко”, а потім британська фірма “Т. Робінсон та син”.

Час минав, виробництво зростало. У млина на Прохоровській з’явилися філії в Каїрі та Олександрії (Єгипет). Продукція Інбера продавалася у чотирьох власних магазинах.

Млин виробляв кілька сортів борошна. Так, наприклад, низькі сорти прямували до Константинополя та островів Егейського моря, середні – у Малу Азію, азійську частину Османської імперії, Грецію, високі – до Єгипту. 1896 року продукція Л. Інбера була вшанована Великої срібної медалі на Нижегородській всеросійській виставці.

На межі 19-го та 20-го століть на млині було зайнято близько 50 працівників; у конторі, лавках та відділеннях – ще близько трьох десятків. На 1907 рік продуктивність млина становила понад 1 мільйон пудів борошна з річним оборотом (на 1912 рік) 830 тисяч рублів.

У дореволюційній Росії млин Інбера був у числі трьох “борошняних” гігантів (до цього числа входили млини Анатри і Вейнштейна), які випускали до 55 відсотків всього одеського борошна.

При проведенні Першої Всеросійської борошномельної виставки біло відзначено, что млин Інбера дає дуже якісне борошно, що сміливо може складати конкуренцію на світовому ринку.

Від млина до хлібозаводу № 2

1922 року пройшла націоналізація 18 одеських млинів, якісь із них перестали існувати. Дехто змінив свій профіль і навіть став житловими будинками. Млин Інбер став Третім держмлином. Її потужності перейшли на помел кукурудзи та жита, а саме виробництво почало поступово скорочуватися. У 1927 році на порожній ділянці землі по Прохоровській, 47 (кут Запорізької), що примикав до 3-го Держмлина, було збудовано хлібозавод №2. У довоєнний час вона отримувала муку від сусідів. Після війни 1941-1945 років млин був зупинений.

Щодо заводу, у період оборони Одеси це підприємство стало основним постачальником хліба у війська та мешканцям міста.

У повоєнні роки хлібозавод №2 продовжив радувати одеситів смачним хлібом. Його колектив та окремі працівники постійно отримували нагороди, грамоти, премії. На заводі було налагоджено санаторно-курортне обслуговування. Його працівники відпочивали у місцевих здравницях, їздили у санаторії Північного Кавказу.

У 1960–1970-х роках підприємством керував Владислав Казимирович Бутз. Це був чуйний та грамотний керівник. Його складно було застати в кабінеті, оскільки ця людина намагалася бути у заводських цехах, дізнаватися про складність технологічного процесу та самих працівників.

Директор заводу був ще прихильником удосконалення виробництва. Йому були чужими питання охорони довкілля. Він уважно займався питаннями утилізації яєчної шкаралупи. Його винахід, що стосується таких процесів, отримав використання на інших хлібозаводах, кондитерських фабриках і меланжевих комбінатах. Метою винаходу стало підвищення якості подрібненої шкаралупи та забезпечення повнішої утилізації відходів її перероблення.

Приблизно у 1970-х років В.К. Бутза було переведено на посаду начальника Одеського тресту хлібопродуктів. Тепер у його підпорядкуванні опинилися всі підприємства, які займалися випіканням хлібобулочних виробів.

На хлібозаводі на Прохоровській залишився заступник директора з кадрів Георгій Іванович Орлов, відставний офіцер. На цьому важливому працівнику трималася кадрова політика заводу. Він завжди старанно працював із документами, був у курсі всіх змін у законодавчій базі та того, що змінюється на заводі.

Не бувши за спеціальністю борошномелом, він непогано розбирався у хлібобулочному виробництві: від початку циклу, висипання борошна з бункера, замішування тіста, і до виходу з печі рум’яних булочок та “цеглинок”.

Він був суворим, але справедливим начальником. За роки своєї роботи на Хлібозаводі №2 він не раз ставав переможцем соцзмагань, був ударником праці. 1977 року, на рік 50-річчя заводу, Георгія Івановича урочисто проводили на пенсію.

Попри перепади економічного настрою, які були характерні для початку незалежної України, завод вижив і продовжив випуск хлібної продукції, хоча вже під нових керівників, озброєних новими знаннями та технологіями.1922 року пройшла націоналізація 18 одеських млинів, якісь із них перестали існувати. Дехто змінив свій профіль і навіть став житловими будинками. Млин Інбер став Третім держмлином. Її потужності перейшли на помел кукурудзи та жита, а саме виробництво почало поступово скорочуватися. У 1927 році на порожній ділянці землі по Прохоровській, 47 (ріг Запорізької), що примикав до 3-го Держмлина, було збудовано хлібозавод №2. У довоєнний час вона отримувала муку від сусідів. Після війни 1941-1945 років млин був зупинений.

Щодо заводу, у період оборони Одеси це підприємство стало основним постачальником хліба у війська та мешканцям міста.

У повоєнні роки хлібозавод № 2 продовжив радувати одеситів смачним хлібом. Його колектив та окремі працівники постійно отримували нагороди, грамоти, премії. На заводі було налагоджено санаторно-курортне обслуговування. Його працівники відпочивали у місцевих здравницях, їздили у санаторії Північного Кавказу.

У 1960–1970-х роках підприємством керував Владислав Казимирович Бутз. Це був чуйний та грамотний керівник. Його складно було застати в кабінеті, оскільки ця людина намагалася бути у заводських цехах, дізнаватися про складність технологічного процесу та самих працівників.

Директор заводу був ще прихильником удосконалення виробництва. Йому були чужими питання охорони довкілля. Він уважно займався питаннями утилізації яєчної шкаралупи. Його винахід, що стосується таких процесів, отримав використання на інших хлібозаводах, кондитерських фабриках і меланжевих комбінатах. Метою винаходу стало підвищення якості подрібненої шкаралупи та забезпечення повнішої утилізації відходів її перероблення.

Приблизно у 1970-х років В.К. Бутза було переведено на посаду начальника Одеського тресту хлібопродуктів. Тепер у його підпорядкуванні опинилися всі підприємства, які займалися випіканням хлібобулочних виробів.

На хлібозаводі на Прохоровській залишився заступник директора з кадрів Георгій Іванович Орлов, відставний офіцер. На цьому важливому працівнику трималася кадрова політика заводу. Він завжди старанно працював із документами, був у курсі всіх змін у законодавчій базі та того, що змінюється на заводі.

Не бувши за спеціальністю борошномелом, непогано розбирався у хлібобулочному виробництві: від початку циклу, висипання борошна з бункера, замішування тіста, і до виходу з печі рум’яних булочок та “цеглинок”.

Він був суворим, але справедливим начальником. За роки своєї роботи на Хлібозаводі №2 він не раз ставав переможцем соцзмагань, був ударником праці. 1977 року, на рік 50-річчя заводу, Георгія Івановича урочисто проводили на пенсію.

Попри перепади економічного настрою, які були характерні для початку незалежної України, завод вижив і продовжив випуск хлібної продукції, хоча вже під нових керівників, озброєних новими знаннями та технологіями.

Get in Touch

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.