Пшениця, борошно, хлібобулочні вироби… Цей ряд, який поповнювався з розвитком Одеси, можна продовжити. Вже з перших десятиріч свого життя наше місто славилося тим, що через нього йшло на експорт зерно. Потім його надбанням стали приватні кондитерські. Починаючи з 1897 року в Одесі стали централізовано пекти хліб та булочки. У місті з’явилися хлібозаводи. На початку 1980-х років свою продукцію давали п’ять спеціалізованих заводів. Більше на odesa.name.
Два кафе на протилежних рогах
У 1872 році в будинку Ф.М.Штерна на вулиці Катерининській відкрило свої двері кафе господарем якого був Поль Робіна. В Одесі французький кондитер з’явився за рік раніше. У новій собі країні він став Павлом Генріховичем.
Попри конкуренцію з боку Фанконі, кафе, а потім ресторан Робіна гідно витримував конкуренцію кафе Фанконі. Мешканцям міста кондитерська на Катерининській надавала великий вибір тістечок та тортів, які робилися також на замовлення.
Кондитерська Робіна була популярною серед одеського бомонду. Його тістечка приходили скуштувати відомий шахіст Б. Верлінський та не менш знаменитий підкорювач неба Сергій Уточкін. Бував там і Олександр Альохін, який дуже любив відвідувати наше місто.
Поряд із відомими в місті тістечками та булочками Павло Робіна виробляв цукерки. Але, як свідчило книжкове видання, присвячене 100-річчю Одеси, про його цукерки була невисока думка споживачів, хоча товар приносив підприємцеві дохід у 20 тисяч карбованців.
За іронією того ж 1872 року на протилежному кутку від закладу Робіна з’явилося кафе, яке відкрив швейцарець Яків Фанконі. Як свідчить легенда, заповзятливий представник країни гельветів ховався в Одесі від своїх кредиторів-співвітчизників. Кулінарному ремеслу він навчився у Варшаві, а практикуватися приїхав до Одеси. Треба сказати, що в Одесі Фанконі жилося краще ніж у рідній альпійській країні.
За роки свого існування кондитерська Фанконі стала першокласним закладом, де відпускалися кондитерські вироби, чудової якості. Відвідувачі могли скуштувати закуски, іншу їжу та навіть алкогольні напої. Особлива повага виявлялася до відвідувачів жіночої статі. Їм, за бажанням, надавалися окремі приміщення, зимове та літнє.
Щоб відвідувачі не нудьгували, для них працювала більярдна із великою кількістю столів.
Саме в таких мажорних тонах описував кафе Фанконі одне з одеських довідкових видань середини 1910-х років.
Бернгард Лібман: два десятки років праці в ім’я кафе в центрі Одеси
Ще одним компонентом знаменитої одеської кондитерської тріади стало кафе Лібмана, яке розташувалося в самому центрі міста – на розі вулиць Садової та Преображенської. Кращого місця підібрати не можна!
Бернгард Лібмана був працьовитою і завзятою людиною. Понад два десятки років, працюючи в кондитерському магазині на Олександрівському проспекті, він накопичував статки, щоб пустити його на власну кондитерську справу. Якось його мрія збулася. Він створив кондитерську, яка працювала за принципом французьких кав’ярень. У ній було електричне освітлення і, за «кавовою» традицією, що склалася, окремий зал для гри в більярд. Крім кав’ярні-кондитерської Б. Лібман мав своє хлібобулочне виробництво. Підприємство Лібмана дбало також про здоров’я одеситів, випікаючи спеціальний хліб для хворих на діабет.
Говорячи про три найвідоміші кафе кінця 19-го – початку 20-го століть, варто звернути увагу на одну цікаву деталь. Тільки кав’ярні Робіна, Лібмана та Фанконі змогли оплатити рекламу та потрапити на сторінки путівника по Одесі, виданого 1900 року. Внести інформацію про себе того року було складно, оскільки реклама була платною. Лише 1906 року до нашої тріади додалися ще кілька кафе та кондитерських.
