Придивившись уважно ландшафту Одеси, можна зрозуміти, що місцевість, на якій її побудували, ображає перепадами висоти. Між височинами, на яких розташувалися центр міста, Ближні та Далекі Млини, деякі інші квартали, розташовані балки, якими прокладено дороги. Схили таких балок часто пов’язані між собою мостами. Більше на odesa.name.
Над однією з таких балок, яку одесити споконвіку називають канавою, влаштувалися одразу три мости. Усі вони – іменні, названі на честь гідних людей міста. Міст, збудований між двома іншими, має ім’я одеського генерал-губернатора (1862-1870 рр.), одного з керівників будівництва Одеської залізниці, графа Павла Коцебу. Міст поєднав дві частини вулиці Буніна. За старих часів його називали Поліцейським, оскільки і вулиця, з’єднана його прольотом, іменувалася саме так.
Одесити завжди прагнули раціонального використання часу, оптимізації шляхів повідомлень. З цієї причини над балкою задовго до Поліцейського мосту було перекинуто дерев’яного попередника. Через роки дерев’яні конструкції мосту занепали і його вирішили замінити на щось міцніше. Так виник металевий аналог, спроєктований знаменитим архітектором Семеном Ландесманом. Проєкт був класичним арковим мостом довжиною в тридцять метрів.
Що спільного між паризькою вежею та одеським мостом
Спорудження мосту тривало з 1889 по 1892 роки. Одразу після здачі в експлуатацію міст визнали архітектурно-інженерним дивом. І як тут не згадати історію створення та сприйняття суспільством Ейфелевої вежі, яка з’явилася… на рік початку будівництва мосту на честь бравого генерала.
Річ у тому, що творіння французького фахівця Гюстава Ейфеля також визнали дивом інженерної думки, хоча спочатку в неї кидали свої стріли всі, кому не ліньки: від письменників до відомих політиків. Поступово до неї звикли, і вона стала одним із символів Парижа.
Розмова про Ейфелеву вежу зайшла, оскільки вона і наш міст можна визнати родичами. Деталі одеської споруди були зроблені тому самому заводі, що й французького символу. Це було Товариство доменних печей, кузень та сталеливарних заводів Помпе.
Компоненти металевого каркаса, виготовлені французькими майстрами, було доставлено наше місто, а міст зібрали вже на місці. Зведення об’єкта принесло низку незручностей будівельному відділенню міської управи. Чиновникам довелося подолати нестійкість ґрунту.
Настав вересень 1892 року…
Міст вийшов синтетичним. Бажаючи заощадити кошти, сходи, що ведуть до балки Деволанівського узвозу, балюстради та парапети були виготовлені з бетону. Вартість мосту становила 70 тисяч рублів.
Урочисте здавання моста в експлуатацію відбулося 2 вересня 1892 року – у день народження міста. Міст вийшов дуже гарним. Маючи в основі метал, він вийшов більш витонченим, ніж, скажімо, Сабанєїв міст, виконаний з каменю.
На одній зі сторін огороджувальною решіткою було встановлено герб Одеси, відлитий із чавуну. За твердженнями істориків, герб пережив велику кількість режимів та влади, оскільки був розташований змонтований тієї частини решітки, яка виходила у бік моря. Ця частина була практично поза увагою людей.
Парадоксально, але в період свого правління генерал Коцебу проти будівництва мосту в цьому місці. Спорудження з’явилося на згадку про нього, його доблесті та вчинки, які він зробив для міста. У роки розквіту кінно-трамвайного транспорту мостом проклали одну з ліній, що добре видно на старих листівках. Пізніше в конці відпала необхідність, оскільки сусідніми вулицями та мостами пустили електричний трамвай.
