Усі, хто знав Вадима Андрійовича Лісенка, звертали увагу на його вишуканий зовнішній вигляд. Однак за абсолютною охайним іміджем ховався звичайний одесит, людина, постійно відкрита до спілкування, хоч і була спадковим дворянином. Під впливом своєї матері, яка була актрисою, він мало не вступив до ВДІКу. Якби він все ж таки став служителем сцени чи кіно, то архітектура б значно постраждала. Більше на odesa.name.
Наставник та друг
Майбутній вчений, який присвятив своє життя та творчість науці та вихованню архітекторів та інженерів-будівельників, 1960 р. він закінчив Одеський інженерно-будівельний інститут, а з 1963 року і до останніх днів життя, тобто. понад півстоліття працював на різних посадах.
Спадщина В.А. Лісенка налічує понад 350 наукових праць, у тому числі цілої низки книг, присвячених проблемам збереження та реставрації архітектурної спадщини.
Працюючи зі студентами, аспірантами, він, здавалося, бачив у кожному ту чи іншу перспективу. Наприклад, саме він наполіг на тому, щоб написав та захистив свою докторську дисертацію Володимир Геннадійович Суханов, який згодом став професором, Заслуженим будівельником України. У нього Лісенко був рецензентом. Потім обидва вчені спільно написали кілька книг, велику кількість публікацій, присвячених питанням утримання будівель.
Добре ставлення до людей дозволило Вадиму Андрійовичу бути другом багатьох одеситів. Видання завдяки дружбі побачив світ двотомник вченого “Архітектура. Хроноеволюція форм, конструкцій та матеріалів”. Унікальна книга, яка стала благодійним проєктом та подякою її автору, була випущена тиражем 300 примірників та надійшла на безоплатній основі лише до бібліотек та навчальних закладів.
Франція – кохання одеського вченого
1990-ті роки – період змін та нововведень. На рубежі 1992-1993 років в Одесі відроджується громадська організація “Альянс Франсез” (AF), мета якої – просування мови та культури Франції в Одесі. Створюючи організацію нового формату, її президент, доцент університету імені І.І. Мечникова запросив до її правління відомих у місті людей. У цьому почесному списку опинився Вадим Андрійович. Рішенням установчих зборів його було обрано віцепрезидентом організації.
Треба сказати, що він добре володів французькою мовою, міг спокійно нею спілкуватися. Маючи зв’язки в колах архітекторів Франції, він допомагав вести з ними спілкування з різною метою.
Люди, які знали Вадима Андрійовича, стверджують, що він знав не лише французьку мову і міг без перекладача виступати на міжнародних форумах чи читати лекції студентам різних країн.
Вадим Андрійович приділяв особливу увагу впливу французького сегмента на архітектуру Одеси. Ця тема була представлена ним під час науково-практичної конференції, присвяченої 1500-річчю хрещення Франції королем Хлодвіґом (1996 р.).
Саме приклад архітекторів Франція одного разу надихнула одеського вченого розпочати активну діяльність за збереження архітектурної спадщини південно-західного регіону України, якою є Одещина. Авторитет у різних колах дозволив Вадиму Андрійовичу створити свій телевізійний проєкт історії одеської архітектури та містобудування. Він же складав сценарії програм і був провідним. Одна з його передач була присвячена Французькому бульвару.
В архітектурному циклі, який вигадав знаменитий учений, зібрано кілька десятків сюжетів, які, безперечно, склали культурну спадщину міста. Програми В.А. Лісенка стали являти собою своєрідний медіапідручник з реконструкції та реабілітації пам’яток архітектури Одеси.
Вадим Андрійович любив Францію, навіть деякий час працював у Міністерстві архітектури та будівництва цієї держави. Там його обрали дійсним членом Міжнародної ради зі збереження пам’яток та пам’яток (ІКОМОС). Повернувшись до Одеси, він створив Південноукраїнське відділення шановної організації в Одесі та очолив цю філію.
