Як відомо, одеситів часом називають південними французами за їхній витончений смак. Цей смак проявляється в їжі, книгах, театрі і в тому числі алкоголі. Адже тільки нам вдається проникнути у найглибші смаки.
Ми також знаємо, що Бессарабія, Одеса та її околиці є справжніми жилами для розвитку власного коньячного бізнесу, адже саме тут усі умови для виготовлення та швидкого імпорту через порт.
Тож не дивно, що в Одесі завжди працювали численні центри виробництва алкоголю. До цієї родини входить відомий Одеський коньячний завод, чия продукція наповнює прилавки наших магазинів, а попит на напої не вщухає. Продукція цього заводу поступово поширюється на європейські ринки, не говорячи вже про вітчизняне. Більше на odesa.name.
Сім’я Шустових та їхня справа
Засновниками Одеського коньячного заводу стали представники роду Шустових, яких називали алкогольними королями Одеси, втім не лише її. Наприкінці 80-х років XIX століття на кордоні Молдаванки та Далеких Млинів було запущено з підприємство, хоча спочатку вони виробляли горілку.
Поступово виробництво перебудувалося створення наливок і лікерів, використовуючи рецепти, зібрані предком засновників фірми Миколою Шустовим.
Після введення монополії держави на виробництво горілки Торговий дім Шустових став товариством із капіталом 1 млн рублів. Новий учасник ринкових відносин Одеси очолив Микола Шустов. Тоді ще ніхто не чув про ринкові стратегії, але Шустови вже успішно розпочали ліквідацію конкурентів.
Так, вони викупили Єреванський коньячний завод, а згодом і Одеський.
У дев’яностих роках ХІХ століття Товариство виноробства виробляє перший одеський коньяк під гучною назвою “Фенікс”.
Ідея виділення коньяку з виноградних вин швидко опановує Шустовими. З цією метою вони купують ділянку на розі вулиць Мельницька та Балківська. Паралельно з цим один із братів вирушає до Франції з робочою поїздкою, метою якої є знайомство з усіма тонкощами та особливостями виробництва коньяку.
“Сухий закон” та інші неприємності
Самі Шустови, окрім дару стратегів, володіли ще й непоганими задатками маркетологів, розміщуючи в газетах строкаті написи, які зачаровували своєю гостротою та новаторством.
Проте запровадження “сухого закону” 1914 року призвело до падіння імперії Шустових і закриття їхнього заводу, решта виробничих центрів було законсервовано.
У період Першої світової війни Шустови перепрофілювали свої заводи та почали виробляти засоби хімічного та бактеріологічного захисту, сподіваючись, що після війни вони зможуть повернутися до алкогольного бізнесу. Але цьому не судилося відбутися революцію сімнадцятого року. Одеський завод був повністю пограбований. Його виробництво було відтворено у роки Радянської влади. У 1929 році завод давав близько чотирьох десятків найменувань продукції, яка вироблялася суворо за рецептами шуствовських.
Цікаво відзначити, що, на відміну від багатьох промисловців, після революційних подій сім’я Шустових залишилася у своєму місті. Павло Миколайович Шустов ділився своїми секретами зі школою виноробства. Він же видав книгу, присвячену напоям, виготовленим на основі винограду, та мінеральним водам.
Один представник сімейства Шустових, Сергій Миколайович, працював у Центральному союзі споживкооперації. Він відповідав там за якість продукції і, звичайно ж, коньяків.
Поступальний розвиток заводу знову перервала війна, що вибухнула у червні 1941 року. Це був новий виклик та перебудова на військові рейки. Завод постачав нашим військам медичний спирт, його працівники зайнялися підготовкою пляшок із горючою сумішшю.
Завод значно постраждав у період окупації, коли румунські військові вивезли до себе на батьківщину цінні дубові бочки. Щоправда, після підписання румунським монархом Міхаєм капітуляції бочки повернулися до Одеси.
У повоєнні роки символом відродження стало виробництво коньяку “Три зірочки”, починаючи з 1956 р. завод на Мельницькій відновлює своє життя як коньячне підприємство повного циклу.
Порятунок виноградників та навколишнього середовища
В період боротьби з алкоголізмом, яка безглуздо розпочалася за М. Горбачова, на заводі змогли зберегти виноградники, попри політику тотального їх знищення. Виробництво коньяку не припинилося.
Коли Україна стала самостійною державою, відоме підприємство було приватизоване сім’єю Гулієвих. У селищі Велика Долина, неподалік Одеси, розкинулися 660 гектарів, у яких з’явилися саджанці сортів, привезених із Франції. На заводі відкриваються нові цехи, у тому числі й один із найпотужніших цехів спиртокуріння в Європі.
Працюючи з французькими партнерами, керівництво заводу усвідомлює, що така діяльність передбачає дотримання умов екологічної рівноваги, поваги до навколишнього середовища. Перш за все, це позначилося на зацікавленості в екологічному виробництві товару на всіх його етапах від етикетки до пробки. Адже саме пробкове дерево є унікальною рослиною, тоді як її використовують тисячі виробників. З іншого боку, використання пластикових пробок веде до неминучого отруєння ґрунтів, адже, як відомо, пластик важко розкладається.
Керівництво заводу також взяло курс на співпрацю з європейськими проєктами з перероблювання скляної тари, що, знову ж таки, сприяє зменшенню негативного впливу на довкілля.
