Борошномельне виробництво Одеси у 1840-1910-х роках

Одеса завжди розглядалась як великий порт, із якого вивозилися різні товари, сировина, продукція. До цієї категорії входило, звичайно ж, зерно різних сортів. Поступово у місті було налагоджено борошномельне виробництво і, як наслідок, створення підприємств хлібопекарської промисловості.

Спочатку у місті зерно перемелювали за допомогою вітряків, які, використовуючи природні джерела енергії, давали борошно місту та його околицях. Більше на odesa.name

Одеса борошномельна: від вітряних до парових млинів

З кінця 1840-х років до Одеси почала надходити парова техніка, якою охоче користувалися підприємці-мукомоли. Ці люди мали особливу повагу, адже вони давали основу для хліба, який, як відомо, всьому голова. В одеському суспільстві широко відомі імена підприємців Яхненка, Інбера, Вейнштейна. Їхні млинові підприємства постачали борошно вищої якості як у межах імперії, так і за кордон, у тому числі й для правлячих монархів Старого світу.

До 1884 р. вітряки припинили своє існування, а на зміну їм прийшли парові – потужніші та продуктивніші.

Паровий млин Провіантському провулку

У середині 1870 років один з млинів з’явився біля самої межі колишньої зони Порто-франко. На розі вулиці Старопортофранківської та Провіантського провулка. Хазяїном млина був Йосип Мойсейович Ярошевський. Це був єдиний архітектурний об’єкт провулка.

На початок 1898 року Млин належав С. Лазаріді, греку за походженням. У той період одним із замовником борошна Лазаріді була королівська родина Греції.

У 1900-х роках господарем виробництва був Товій Коган. Млин був оснащений паровим двигуном у 28 кінських сил. Її річний оборот становив до 630 000 пудів. Когану належали ще два млини: по Старопортофранківській, 2 та Московській, 21.

У 1911 році на млині у Провіантському провулку працювало 48 робітників.

Млин працював до 1914 року, після чого його перепрофілювали під інше виробництво, а надалі – під житло з частковою добудовою.

Загалом до 1910 року в Одесі працювало понад два десятки борошномельних підприємств різної потужності.

Млиновий гігант Вейнштейнів

У 1867 р. у промисловому районі Пересипу паровий млин фірми “Еммануїл Вейнштейн та сини”. Її корпус було створено за проєктом одеського архітектора Бернардацці. Свого роду млинове містечко розташувалося за двома адресами: вулиця Московська, 20 і 22. Він включав розгалужену кілька будівель, в яких розмістилися відділи виробництва, підсобні приміщення, стайні та інші. Проєктна потужність млина Вейнштейна становила 2 тис. пудів на добу.

Першим власником млина був Еммануїл Ісаакович Вейнштейн, який не зміг довго керувати підприємством, тому через короткий час помер.

Спадкоємцем Еммануїла Вейнштейна став його син Григорій, дипломований фахівець у цій галузі.

Поступово зміцнивши, млин на Московській перетворився на найбільше підприємство галузі в регіоні. Поступово, випускаючи продукцію вищого ґатунку, вона склала компанію найкращим млинам світу. При млині Вейнштейна працював профільний навчальний заклад, який готував інженерів-мукомолів. Пізніше училище було перетворено на інститут.

З кожним роком зростав збут продукції. Борошно Вейнштейнів постачалось далеко за межі Одеси, зокрема на Кавказ і навіть на Далекий Схід. Білий продукт мав попит у Франції, Туреччині, Німеччині та багатьох інших країнах.

Такий розмах дозволяв компанії займатися постійною оптимізацією виробництва, закупівлею нового обладнання. На 1914 продуктивність млина склала три з половиною тисячі пудів.

Get in Touch

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.