На початку 1866 року в Одесі було створено Метеорологічну станцію. Вона підпорядковувалась Імператорському університету, відкритому кількома місяцями раніше, і була до його кабінету фізичної географії. З того моменту почалися постійні погодні умови в нашому регіоні. Почалося все із незначних за обсягом метеорологічних спостережень, які публікувалися спочатку в одеській пресі. Потім інформація про погоду вирушала до столиці імперії та навіть до Парижа. Більше на odesa.name.
З 1870 до 1882 року завідувачем лабораторії був фізик-експериментатор, професор В.М. Шведів. Свій значний внесок у креативну діяльність цього наукового центру зробив професор О.В. Клосовський.
У 1884 році на даху головного корпусу університету було обладнано спеціальний майданчик, де було встановлено вимірювальний прилад, який постійно вів автоматичний запис напрямку та швидкості вітру. Коли стало ясно, що розташування майданчика не відповідає необхідним вимогам, виникла думка перевести обсерваторію за межі міста і ближче до моря. У результаті 5 червня 1891 року було закладено фундамент власної будівлі обсерваторії. Вже у серпні наступного року цей підрозділ університету було здано в експлуатацію. У вересні 1893 р. розпочалися метеорологічні спостереження, які проводили як професіонали, так і волонтери: вчителі, листоноші, представники інших професій.
Поступово на станції почали спостерігати не лише за вітрами, а й за грозами, опадами, хуртовиною, курними бурями і, звичайно, за хвильовими процесами Чорного моря. Теоретичну роботу проводили співробітники кафедри фізичної географії В.І. Лапшин, А.В. Клосовський, І.Я. Точидловський та інші. Їхня увага була сконцентрована на виконанні значного спектра досліджень земного магнетизму, магніто-метеорологічних та електрометеорологічних явищ.
Багаторічний директор науково-дослідного підрозділу
Одним із найяскравіших вчених, які займаються цими питаннями, був Ігнатій Якович Точидловський, випускник Імператорського університету Одеси. У 1917 році він став директором обсерваторії та керував нею до 1941 року.
Свою діяльність в університеті він розпочав у 1907 році. Його роботи були пов’язані з розсіюванням та поглинанням електромагнітного випромінювання на хмарах та тумані. Згодом він продовжив дослідження університетських геофізиків на магніто-метеорологічній станції з ухилом у сільськогосподарську метеорологію та кліматологію.
1920-ті роки були складним періодом у житті обсерваторії, про що свідчить такий факт. 1925 року з’явилася стаття І. Точидловського “Клімат м. Одеси” (українською мовою). У ній дуже докладно описані риси погоди в Одесі у різні пори року, доби; коливання температури тощо. Попри досить невеликий обсяг, публікація становить і історичний, і науковий інтерес. Разом з тим, на початку тексту автор зазначив, що результати досліджень, які проводилися кілька десятків років, не опубліковані через брак засобів обсерваторії.
У 1910-х роках Точидловський працював викладачем математики у знаменитій Маріїнській гімназії. У роки реорганізації мережі одеських навчальних закладів, у приміщенні колишньої гімназії працювала трудова школа №3, одна з тих небагатьох, які у перші роки Радянської влади фінансувалися з міського бюджету.
Інженер-метеоролог Наталія Іванова
Згадка про школу № 3 невипадкова, оскільки у тій самій школі в 1920-х роках працювала чудова педагогиня, математик Наталія Іванівна Іванова. Вона здобула освіту, закінчивши Вищі жіночі курси в Одесі, потім викладала в Одеській жіночій гімназії, заснованій О. Горєєвою. У 1930-х роках Наталія Іванівна працювала в Інституті холодильної промисловості на посаді доцента. Паралельно з цим вона працювала у Геофізичній лабораторії.
На початку війни з фашистами доцент Н. Іванова була інженером, де вона “робила” погоду. З 22 червня 1941 року її робота стала мати стратегічний характер. Без її зведення тепер не могли обійтися ні авіація, ні артилерія. Відтепер у лабораторії Н.І. Іванової постійно був присутній якийсь офіцер зі штабу Оборонного Району, який одразу надсилав інформацію до військ.
Коли в Одесі оголосили стан облоги, лабораторія Наталії Іванівни перейшла з ведення Наркомзему в подвійне підпорядкування: Наркомату оборони СРСР та Одеського Оборонного Району. Протягом усіх 73 днів оборони Одеси, попри постійні авіанальоти, бомбардування, лабораторія Н.І. Іванова безперебійно здійснювала моніторинг погоди.
Коли Одеса готувалася до евакуації, інженери-метеорологи закопали на свій страх та ризик на території станції документацію та обладнання (замість повного знищення). Окупанти, які вступили до Одеси, не змогли збагнути, що десь на території Одеси заховані цінні матеріали.
Ну, а після 10 квітня 1944 року все, що було заховано за два з половиною роки раніше, було витягнуто і ще довго служило потребам країни. Після визволення Наталія Іванівна продовжила роботу у своїй рідній лабораторії.
Померла Наталія Іванівна у 1948 році та була похована на 2-му цвинтарі Одеси.
